Виставки

Попередні

"Удивительная растерянность"

Тамар Чадунелі, Грузія; Майя Чуле, Хорватія; Карла Фуллертон, Шотландія; Маркус Хоффман, Німеччина; Вікентій Коміцький, Болгарія; Кароль Раджишевський, Польща; Ерік Сіднер, США; Open Group (Юрій Білей, Антон Варга, Павло Ковач, Станіслав…
05 Травня 2017 - 14 Травня 2017

Тамар Чадунелі, Грузія; Майя Чуле, Хорватія; Карла Фуллертон, Шотландія; Маркус Хоффман, Німеччина; Вікентій Коміцький, Болгарія; Кароль Раджишевський, Польща; Ерік Сіднер, США; Open Group (Юрій Білей, Антон Варга, Павло Ковач, Станіслав Туріна), Україна.

Куратори: Наталі Хойос, Райнальд Шумахер і Алевтина Кахідзе
Галерея «Лавра», Київ, Україна

 

Модернізм можна було б помилково сприйняти як першу універсальну мову мистецтва в історії, яку могли розуміти всі люди, як би не різнився їхній культурний досвід. Так само й Сучасне Мистецтво інтерпретують як таке, що використовує універсальні слова й граматику подібним чином.

Але за останні два десятиріччя, з відкриттям простору Сучасного Мистецтва для глобального погляду, аудиторію починає дивувати й бентежити розгубленість незліченних мікро-історій, які розповідають митці з усього світу різними мовами, використовуючи слова, які конкретно стосуються різних культурних сфер, історій та наративів. Універсальна мова Сучасного Мистецтва перетворилась на вавилонське лінгвістичне розмаїття.

Таке нове прочитання мистецької практики як надзвичайно особистісного діалогу з зовнішньою та внутрішньою реальностями можна помітити в мистецьких роботах, створених під час першого року роботи київської мистецької резиденції Face для виставки «Дивовижна розгубленість».

Протягом свого перебування у Києві Тамар Чадунелі досліджувала чеканку, стару техніку, яку використовували за радянських часів на багатьох будівлях, в більшості використовуючи алюміній. Уродженка Тбілісі, вона цікавилась радянською спадщиною, шукаючи, як ця техніка трансформувалась у сучасну абетку. Вона сама співпрацювала з таким майстром, використовуючи старі інструменти, щоб втілити в життя власні маленькі малюнки, фігури й нариси, в техниці чеканки на алюмінієвому стовпі, представленому на виставці. Її інсталяція переходить в окрему фотографію, яка зображає сад поруч з будинком неподалік від місця, де митці жили в Києві протягом п’яти тижнів. Вузьке жалюзі створює враження вікна, а тонкі лінії кольоровою ручкою чи аквареллю доповнюють баланс між навмисними нотами й просто випадковими кольоровими плямами.

Відчуття легкості й розслабленості можна також знайти в інсталяції Майї Чуле. Чотири блакитнуваті монохромні роботи за склом, на яких видно лише ледь помітні позначки й нерівності різної інтенсивності, пропонують поглянути на широку, нескінченну ауру космосу. Це може бути територія Королеви Ночі, беззвучна й безмежна сірувата синява внутрішнього погляду протягом безсонної ночі. Є додаткові моменти, коли машина снів починає творити фантазії ночі, схеми й силуети, такі, якими їх малює й друкує мисткиня в трьох додаткових малюнках, які доповнюють інсталяцію. Заголовок «Засинаючи перерваним сном»  пропонує у певній спосіб перекласти її інсталяцію на мову й слова. Майя Чуле, мисткиня з Хорватії, яка живе в Нью-Йорку, у період резиденції поїхала на кілька днів у сільський будинок щоб дістати матеріал, який після редагування перетвориться на додаткову відеороботу протягом кількох наступних тижнів.

Відчуття грайливого підходу до робочого процесу, але в той же час –  концептуального, втілене у скульптурах Карли Фуллертон, яка приїхала до мистецької резиденції  із Глазго (Шотландія). Бетонні відбитки здаються довільними й передають всі переваги випадковості або імовірності. Якими б важкими не були деякі з робіт, вони крихкі й тимчасові зі своїми кріпленнями, які утримують такі елементи, як мідні пластини з гравіюванням чи вирізки з лінолеуму з накатаною темно сірою фарбою. Тонке гравіювання на мідних пластинах вимагає більш пильної уваги, тіні та відображення на підлозі створюють другий чуттєвий прояв. Роботи створюють враження алфавіту чи мови в стані переходу, набору слів, який розвивається у нову мову сучасної скульптури. Якщо обійти навколо них, з кожного нового кута відкривається сильна фізична присутність, але в той же час вони здається ефемерними. Назви робіт, такі як «Танцююча лінія (чітка й ясна)» чи «Форми згортаються», «Золота позиція» і «Я повертаюсь і я дивлюся» вносять скульптурне розуміння в цю нову візуальну абетку.

26 квітня 1986 року вибух знищив реактор №4 на Чорнобильській атомній електростанції Володимира Ілліча Леніна у колишньому СРСР. За приблизно сто кілометрів від Києва руїни та заборонена зона поступово перетворюються на туристичний напрямок з усе більшою кількістю відвідувачів, які стверджують, що радіація протягом кількагодинного перебування все одно менша, ніж на літаку, який перетинає Атлантичний океан.

Аварія на Першій Фукусімській АЕС, викликана недостатнім охоложденням, що спричинило розплавлення активних зон трьох енергоблоків, відбулася після Великого тохокуського землетрусу та цунамі 11 березня 2011 року.

В середині 1946 року США провели кілька випробувань ядерної зброї на атолі Бікіні, які пізніше називали «першою ядерною катастрофою в світі». Протягом 1950-х на атолі розірвалося понад 20 ядерних бомб. Доступ до островів більше не обмежений, однак і сьогодні тропічний рай залишається переважно незаселеним.

Маркус Хоффман, щоб приєднатися до резиденції митців, приїхав з Берліну. В деяких його роботах простежуються сліди трагічних та, навіть, зверхніх, якщо не сказати гібридних, стосунків людства з радіоактивністю. Він просив дозволу на зйомки на понівеченій території Чорнобиля, в сільській місцевості, біля самого реактора та поблизу якогось озера в забороненій зоні. Повільно прогресуючий наратив у фільмі грає з досвідом часу та світла. Час може набувати досвіду на тлі ядерної катастрофи, як категорія між тривалістю життя окремої людини та швидше нераціональним напівжиттєвим строком ядерного розпаду. Світло – як база всього, як фізична хвиля видимого та як випромінювання, як невидима хвиля і радіація.

Варто знати заголовок захопливого фільму: «Ковпак над атолом Бікіні ІІІ. Вихід людини з незрілості, завданої нею самій собі». Важливо також розуміти походження матеріалів, які використовуються для інсталяції. Світло у вхідній зоні фільтрується японським папером норі, виробленим з водоростей на узбережжі Фукусіми, а кокос походить з атолу Бікіні.

Але пам’ятаймо про нашу незрілість, що ми заподіяли собі самі, і працюймо над нею, щоб змінити щось на краще. Тому не забуваймо насолоджуватись життям. Увесь світ, вся планета перетворюються на танцювальний клуб, а Київ – у центрі, позначений дзеркальною кулею, що летить над площею біля міського Планетарія, неначе молодий місяць. Болгарський митець Вікентій Коміцький організував таку подію одного раннього вечора протягом свого перебування в Києві, щод закільцювати невеличкий фрагмент відеозйомки цієї події.

Відомий київський музикант і ді-джей Птах підтримав проект, додавши звук, щоб підкруслити заяву митця про сучасність: «Я не хочу бути дев’яностими для вашого диско». Це заклик: не зациклюватися на застиглих проблемах пострадянського періоду 1990-х. Митець у резиденції не хотів долучатися до позиції тих, хто оглядалися назад. Виставка резидентів Fаce  — це швидше коментар до ситуації в країні, ніж заклик натиснути на якусь кнопку прискореної прокрутки.

Уявлення суспільства відкритих поглядів, без дискримінації - це частина проекту QAI/UA, Інституту квір-архівів в Україні, який організував польський митець Кароль Раджишевський.

Важливість “інституту квір-архівів” підтверджується тенденціями беззмістовного популізму, гомофобною ірраціональністю в сфері російського впливу з боку Православної церкви та зростаючою дискримінацією геїв, лесбійок, бісексуальних і трансгендерних людей (ЛГБТ).

Вітрини розміщуються по центру виставки, в яких демонструються фото кілька особистих друзів митця, на яких вони позують оголеними серед фотографій, які зображають їхнє повсякденне життя. Також у вітрінах можна побачити фотоматеріали двох легендарних історичних постатій країни, про сексуальну орієнтацію яких було і залишається чимало чуток — поета Тараса Шевченка та поетку Лесю Українку, яка представлена на 200-гривневій купюрі.

Інститут квір-архівів Кароля Раджишевського – швидше грайливий і особистий підхід до створення документальної історію про присутність людей, сексуальна орієнтація яких поза нормативною гетеросексуальністю. Але це далеко не наукове дослідження про квір спільноти в країнах колишнього Радянської союзу. Архів радже привідчиняє двері для досліджень, як те інтерв’ю з українським «поганим хлопцем» Михайлом Коптевим, записане під час резиденції.

Робота американського митця Еріка Сіднера, який вже кілька років живе в Берліні, на межі між природною органічною структурою та штучною побудовою. Об’єкт виставки може нагадати люстру, що сяє й іскриться. Схожий за формою на цибулину чи лампочку, він звисає з даху і нагадує традиційний плетений прут служниці, що використовується для риболовлі. Те, що здалеку нагадує блискучу риб’ячу луску, зблизька виявляється справжньою рибою. Вялена риба, яку в Україні можна придбати в будь-якому магазині чи на ринку, запакована у вакуум. Ми не знаємо, наскільки довго вакуумна упаковка може утримувати рибу від псування. Ми не знаємо, чи могли спеціалісти з консервації вжити якихось заходів, щоб продовжити тривалість життя такої роботи, яка включає органічний матеріал. Але важливою є тенденція до створення нової абетки, до того, аби покинути проторені стежки попередніх поколінь митців та спробувати щось нове.  

Це головний коментар, який виставка “Дивовижна розгубленість” передає українській аудиторії. Протягом перебування в Києві в групі визріло бажання реалізувати виставку, що було найкращим і найбільш підходящим рішенням, щоб збалансувати та поставити під питання численні невирішені конфлікти, які глибоко вписані в матерію соціального життя, публічного дискурсу, духовного й емоційного стану кожної окремої людини не лише в Україні.

Спробуйте щось нове, подивіться на світ по-новому та покиньте свої упередження й очікування про те, яким є чи має бути мистецтво. «Дивовижна розгубленість» – це така собі лабораторія. Тут, на виставці, ви зможете пережити реальність повністю оновленими відчуттями, так, ніби ви її раніше не бачили, не чули, не відчували на запах і дотик.

У вас немає підказки, щоб зробити висновок. Це нескінченний процес оцінки своїх вражень і сприйнятть, знову і знову. Це діалог зі взірцевою мистецькою реальністю, з багатьма реальностями. Ідея полягає в тому, щоб прорватися на інший бік, той бік, де наші думки відкриті до нових досвідів, думок і почуттів.

Open Group, митці українського походження, які взяли участь у мистецькій резиденції, реалізували подібну лабораторію щодо серії “Відкрита галерея”, зробленою між 2012 та 2014. Група, яка працює у змінному складі, перетворює звичні території у місті, в лісах на природі чи вздовж якоїсь сільської дороги на тимчасові мистецької галереї — простори, позначаються дерев’яною конструкцією, архітектурним каркасом чи позначкою у вигляді дорожного знаку щоб зазнати перетворення.

Всі звичайні події й заняття, які можуть відбуватися за «нормальних» обставин, в мистецькій галереї перетворюються на особливий вид діяльності, адже це місце зазвичай присвячене демонстрації творів мистецтва, мистецьких інтервенцій чи дійств. Якщо перехожий заходить у таку зону, яку виділяють певні межі, чи стає у цей момент частиною мистецького твору? Чи бере цей перехожий участь у якомусь мистецькому дійстві?

Де межі, хто вирішує, що всередині рамки «мистецтва», а що поза нею?

«Дивовижна розгубленість» в цьому розумінні – це Школа абетки. Вона пропонує вступ до перших літер нової абетки теперішнього, майбутнього та сучасного мистецтва.

Завантажити презентацію

Райнальд Шумахер